Хвилини падали у ніч
Думки висмоктувала темінь,
І розкидала навсібіч
Рядків не виплаканих геній.
Кімнати вузилась межа
Розпластавшись, тріщала стеля,
І тріскоту нестерпний жах
Постійно сипався на мене.
Витримував годинник такт
Напрочуд вивірено й спрагло,
Зубами клацав циферблат
Вдираючись у вуха нагло.
А потім лампа ожила
Забризкавши пасмом вогненним,
В більмо порожнього листа
Губами вп’ялася натхненно.
І стіни рухнули в імлу
Ефір осипався словами,
Нічну пронизуючи тьму
Обріс я новими віршами.
Микола Чорний
